(про матеріал)

en\ \ materials science

МАТЕРІЯ (лат. materia - речовина) - категорія для означення об'єктивної реальності, незалежного від свідомості буття; в історії філософії ця категорія мала різний зміст. Початкові неоднозначні уявлення про М. як речовину (вода, повітря, вогонь і т.п.), що є підвалиною різноманіття плинного світу сущого, привели до питання - чи існує М. взагалі і якщо існує, то як самостійна сутність поза одиничними речами чи лише як можливість останніх. Платон вводить уявлення про безформне середовище, яке пізніше назвали "М." (hyle). Сам Платон використовував для його позначення різні терміни: "сприймаючий першопочаток", "годувальниця", "мати" В. ін розрізняв незриму, позбавлену форми, ірраціональну первинну М., як чисте становлення, і вторинну - чуттєво оформлену, рухому і плинну. Чиста ідея - первинна (чиста) М.; вторинна (чуттєво-плинна) М. - така структура платонівського світонородження, де ідея є дещо раціональне і вільне, а М. - випадкове і тому необхідне й неминуче ("Тимей"). Пізніше Плотин зазначав, що потреба у понятті М. з'являється лише там, де відбувається процес виникнення одного явища з іншого. Значну увагу проблемі М. приділяв Августин. М. у нього є суцільною невизначеністю: вона одночасно і "ніщо" і "дещо", "є" й "не є", повна відсутність форми і спроможність приймати різні форми. Антиномічний характер М., за Августином, обумовлює й антиномічність уявлень про неї: треба погодитися з тим, що її впізнаєш, не розуміючи, що де таке. Зрештою, Августин вважав М. створеною Богом. У новий час М. ототожнювалася з механічним субстратом (Гольбах, Гельвецій та ін.), саморухомою сутністю (Толанд, Спіноза). Берклі виступав з критикою поняття М. на тій підставі, що людське сприйняття здатне дати уявлення про окремі речі, але не про загальний їх речовинний субстрат. Якісно новий аспект у розуміння М. вніс марксизм, який, виходячи з матеріалістичного розуміння історії, звернув увагу на нередукованістьМ. до природних, зокрема фізичних явищ і речей. Енгельс заперечував існування "М. як такої" поза конкретними її проявами, розглядав М. як суперечливу, рухому єдність усього сущого. Ленін піддав критиці спроби інтерпретувати відкриття у фізиці на межі XIX - XX ст. як доказ можливості "зникнення М." Він визначав М. як категорію для позначення об'єктивної реальності, котра "дана у відчуттях", відбивається ними, але існує незалежно від них. З'ясування сутності М. відбувалося в історії філософії та науки при розгляді окремих питань: М. і субстанція; М. і свідомість (дух); М. і рух; М., простір і час; види і форми руху М. та ін. Матеріалісти ототожнювали М. з об'єктивною і самодостатньою дійсністю, субстанцією, універсумом, буттям, ідеалісти розглядали її переважно як субстрат, неістинну, минущу буттєвість, яка не має самостійного значення поза певним ідеальним чинником або відіграє негативну роль пасивного опору позитивним духовним інтенціям. XX ст. пов'язане, з одного боку, з намаганням редуктивного матеріалізму звести психічні процеси до фізичних і функціональнокібернетичних, з другого - з критикою редукціонізму, зокрема фізикалізму, і розробкою уявлень про структурно-емерджентну природу М. (критичний реалізм Селларса та ін.). Пробудження в останні десятиліття XX ст. інтересу до нестійких і нерівноважних процесів у природничих науках (синергетика, теорія катастроф та ін.), яке спостерігається і в сфері суспільного життя (проблеми геополітичних ризиків і загальноцивілізаційної динаміки, бурхливий розвиток конфліктології, стратегії перехідних процесів і кризових станів і т.д.) висуває на чільне місце питання трансформацій, межовості матеріальних процесів і, одночасно, проблему збереження їх самоідентичності. У цьому вимірі М. постає як "повнота", у якій відсутні абсолютно стійкі і незмінні утворення (речі, структури, рівні, відношення), актуальне перебуває у єдності з потенційним, а їх взаємоперетворення постає як перманентний процес оновлення дійсності; отож М. виступає як тотальність, або єдність, яка, розгортаючись у собі, залишається собі тотожною. Зазначений підхід набув розвитку в постнекласичній методології. У той же час для філософії XX ст. характерним є розчинення категорії М. в категорії буття або інших поняттях, призначення яких - зняти опозиції психологічного і фізичного, духу і М., суб'єкта й об'єкта, ідеї і речі ("нейтральні елементи досвіду" Шаха, "ціле" Сметса, "царина сутності" Сантаяни, "Бог" Тилліха, "думка про-" Гуссерля, "дике Буття" Мерло-Понті тощо).

МАТЕРІАЛІЗМ ( від лат. materialis - речовинний) - філософське вчення, згідно з яким матерія первинна, а свідомість, дух - вторинні. Дане співвідношення має насамперед просторовий і часовий зміст: свідомість притаманна не всій матерії, а лише окремим її утворенням; спочатку існує матерія, а потім в ній виникає дана властивість. З її появою принцип М. змінюється і доповнюється новим: матерія є філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копіюється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них; матерія існує незалежно від нашої свідомості. Але коли матерія незалежна від свідомості, то і, навпаки, свідомість незалежна від матерії, і замість монізму виходить дуалізм. Тому потрібне уточнення, яке є у Дицгена: людський орган пізнання - це частка природи, що відображає інші частки природи. М. полягає у тому, що останні, які не мають у собі свідомості, виникають раніше і існують незалежно від людини - носія пізнання Д. ане відношення знову змінюється, якщо йдеться про суспільство, де незалежно від свідомості одних існують свідомості інших людей. Історичне, суспільне буття - це діяльність, а вона визначається структурою: мета - засіб - результат, перша вихідна ланка якої має ідеальний чи духовний характер. Суспільне буття опосередковане свідомістю. Тому історичний матеріал вимагає заглиблення в такі шари людської істоти, які не залежать від свідомості, а передують їй і визначають її. їх складає тілесна природа людини, її фізичні, матеріальні потреби, які не можна задовольнити без допомоги свідомості, але які від неї не залежать, їй передують, - потреби в засобах життя (їжі, одязі, житлі і т.п.). Зазначена структура діяльності стає такою: матеріальні потреби - цілі - засоби - результати. Подібні потреби існують завжди, випливають з людини як природної істоти, природа постачає також в кінцевому підсумку і матеріал для знарядь та продуктів праці. В цьому і полягає істина матеріалістичного розуміння історії Ч. им менше розвинуте суспільство, тим більшою мірою залежить воно від матеріальних потреб і компонентів життя і навпаки. Коли пізнання і діяльність набувають планетарного характеру, стають сумірними з геологічними силами землі, матеріальне і духовне стають рівноправними факторами, втрачають свою абсолютність. Це відбувається в тій реальності, яка носить назву феномена ноосфери (сфери розуму). М. з відношенням "первинності - вторинності" зберігає своє значення на периферії ноосфери, в тих межах, де перероблена дійсність стикається з дійсністю неосвоєною - як в оточенні людства, так і в ньому самому.

МАТЕРІАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - складова частина марксистської доктрини. Вихідним пунктом М.р.і. є визнання того факту, що передумовою будь-якої людської історії виступає тілесна організація індивідів та опосередковане останньою ставлення людей до природи. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність виробництва індивідами засобів життя. Спосіб, яким люди виробляють усі необхідні для свого життя засоби, є не тільки відтворенням їхнього фізичного існування, а й постає як певний спосіб життєдіяльності. Отже, першим моментом історичного процесу, згідно з М.р.і., є виробництво людьми засобів для задоволення своїх життєвих потреб. Другий момент - це породження нових потреб, викликаних виробництвом засобів для задоволення первинних потреб, що спонукає до нового виробництва. Третім моментом є виробництво індивідами інших індивідів, тобто розмноження, яке передбачає наявність певних суспільних стосунків, або сім'ї. Поділ праці, що супроводжує виробництво, має своїм наслідком нерівномірний розподіл суспільного продукту, відчуження індивідів від продуктів власної праці та концентрацію відчуженого продукту в руках окремих індивідів; це уможливлює становлення та формує ґрунт для появи держави. Протиріччя між приватним і суспільним інтересами та між розвитком продуктивних сил і виробничих відносин постають як рушійна сила історичного розвитку В. иходячи з цього, метою історичного процесу виявляється досягнення такого стану, коли внаслідок розвитку світового ринку та всебічної взаємозалежності спільної діяльності індивідів ці протиріччя (шляхом комуністичної революції) скасовуються, що призводить до подолання відчуження та свідомого контролю над силами, від яких індивіди до цього часу залежали. Принциповим положенням М.р.і. є теза про залежність свідомості від стану матеріального виробництва та від суспільних відносин, продукованих цим виробництвом; свідомість - це суспільний продукт. Попри тезу Маркса, що всі моменти історичного процесу не існують окремо один від одного та відведення у цьому процесі певної ролі індивідові, ортодоксальний марксизм зосередився головним чином на процесі матеріального виробництва, що зумовило тлумачення історичного розвитку в дусі економічного редукціонізму. Попри очевидну однобічність М.р.і., деякі його аспекти увійшли до методологічного активу соціальної філософії; зокрема, це стосується підходу до історії на основі аналізу економічних відносин як одного із чинників історичного поступу.

ДІАЛЕКТИКА МАТЕРІАЛІСТИЧНА - складова частина марксистської філософії, що має два різновиди - об'єктивну діалектику і суб'єктивну. Друга ґрунтується на першій. Основою Д. м. вважається наявність протилежностей у різних формах руху матерії (притягання і відштовхування в механіці, позитивна і негативна електрика в фізиці, поєднання і дисоціація атомів у хімії, спадкоємність і мінливість, асиміляція і деасиміляція в живій природі, боротьба класів у суспільстві). При цьому єдність і боротьба протилежностей розглядається як загальний закон діалектики, хоч боротьба у точному значенні слова притаманна лише живому, особливо людині. Природа як ціле розглядається в процесі розвитку, що відбувається згідно із законами Д.м. Антропогенез тлумачиться як перехід від природи до історії. Рушійну силу історії утворює боротьба класів, яка має свої ступені і втілюється у послідовності суспільно-економічних формацій Н. а кожній з них боротьба завершується перемогою "передового" класу і загибеллю або знищенням "реакційного". Кінцева мета людства - відсутність класових протилежностей, суспільна єдність і гармонія. Згідно із суб'єктивною діалектикою, як різновидом Д.м., категорії - це щаблі пізнання, які позначають відповідні етапи його історичного і логічного процесу (див. історичне і логічне). Основним принципом тут є єдність діалектики, логіки і теорії пізнання. Цей принцип, як і основний зміст суб'єктивної діалектики, марксизм перейняв від філософії Гегеля. Д. м. була наслідком критики ідеалістичної традиції в європейській філософії й особливо філософії Гегеля, а також відбивала той етап в історії Нового часу, який характеризувався загостренням класової боротьби (кін. XVIII - пер. пол. XIX ст.). В сучасній філософії протиріччя природи як такої стали другорядними. На перший план вийшли глобальні проблеми, найбільш загальні суперечності між людиною і природою З. мінила свій характер і соціальна діалектика - замість антагонізму та непримиренної боротьби класів більш продуктивними виявилися партнерство і співробітництво класів, станів, груп, осіб. Іншим стало і співвідношення суб'єктивного і об'єктивного у світовому процесі: оскільки наукове мислення і діяльність людства стали планетарними силами, їх вплив на дійсність видається однаково суттєвим, думка про первинність або вторинність цих факторів зберігає своє значення лише для проблем історичного генезису ідеального і духовного світу людини.

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).

1. n

1) нерівна місцевість

2) нерівне поле (гольф)

3) розм. крутий берег з кущами

4) щось грубе на вигляд

5) щось шорстке (негладке)

6) важкий період у житті

7) незавершеність, незакінченість

8) грубіян, хуліган; бешкетник

9) шип (підкови)

2. adj

1) нерівний; шорсткий, шершавий

2) труднопрохідний (про місцевість тощо)

3) грубий

4) необроблений, неочищений

5) невідшліфований

6) неструганий

7) неоштукатурений

8) грубозернистий

9) кошлатий, патлатий, кудлатий; волосатий

10) чорновий

11) приблизний, орієнтовний

12) неотесаний, грубий, неввічливий

13) розм. непристойний

14) галасливий

15) бурхливий, розбурханий (про море)

16) різкий, поривчастий (про вітер)

17) суворий (про клімат)

18) неприємний, різкий (про клімат)

19) терпкий (про вино)

20) сильний, різкий, грубий

21) тяжкий, важкий

22) гіркий

23) позбавлений комфорту; суворий (про життя)

24) фон. що вимовляється з придихом (про звук)

3. adv

1) грубо, брутально

2) нерівно; шорстко

3) невідшліфовано

4) неочищено; необроблено

5) приблизно, орієнтовно

6) непристойно

7) галасливо

8) різко; поривчасто

9) суворо

10) неприємно

11) гірко

4. v

1) робити шорстким, грубим

2) ставати шорстким; грубішати

3) допускати грубість

4) кошлати, куйовдити (волосся)

5) хвилювати, брижити

6) хвилюватися, вкриватися брижами (про море)

7) підковувати на шипи

8) об'їжджати (коня)

* * *

1) нерівна місцевість; "бур'ян", нерівна частина поля ( гольф)

2) щось грубе на вигляд; щось шорсткувате, нерівне

3) важкий період у житті

4) необробленість, незакінченість, незавершеність

5) необрушений рис

6) хуліган, бешкетник

7) шип ( підкови)

1) нерівний, шорсткуватий; шорсткий; важкопрохідний ( про місцевість)

2) грубий

3) необроблений; неопрацьований; неочищений

4) кошлатий

5) чорновий

6) приблизний

7) грубий; неотесаний, грубуватий; нечемний, брутальний; різкий (нaпp., про відповідь)

8) cл. непристойний

9) галасливий, забіякуватий; буйний; який хуліганить

10) бурхливий ( про море); різкий, рвучкий ( про вітер); суворий ( про клімат)

11) який ріже слух, неприємний

12) терпкий ( про вино)

13) сильний, різкий; грубий

14) важкий, некваліфікований, чорний ( про роботу)

15) важкий, гіркий

16) суворий, позбавлений комфорту ( про життя)

17) гpaм. який вимовляється з придихом ( про звук)

1) робити шорсткуватим, грубим; ставати шорсткуватим; грубіти

2) допускати брутальність ( у розмові); допускати грубіість стосовно супротивника ( футбол)

3) куйовдити, скуйовджувати ( волосся)

4) хвилювати; брижити, вкривати брижами ( про море); хвилюватися, вирувати, бушувати ( про море)

5) підковувати на шипи

6) aвcтpaл. об'їжджати ( коня)

Телезіо, Бернардино (1509, Козенца, побл. Неаполя - 1588) - італ. філософ З. акінчив ун-т у Падуї (1535). У заснованій ним Академії в Неаполі основна увага приділялась емпіричним методам дослідження. В основі натурфілософії Т. - вчення про матерію як тілесну, незнищенну, пасивну, кількісно незмінну і якісно однорідну сутність, що заповнює увесь простір. Активність матерії породжується двома безтілесними началами - теплом і холодом, які створені Богом разом з матерією. Тепло є джерелом розширення, внаслідок чого виникають світло, прозорість, рух. Холод, навпаки, породжує щільність, пітьму, спокій. Людину зі світовим теплом поєднує "життєвий дух" - надзвичайно тонка, рухлива, здатна до відчуття матерія, яка поширюється по всьому тілу та стає його рушійною силою. "Життєвий дух" помирає разом з людиною. Людина, як і все у світі, підпорядкована принципові самозбереження. Проте її суттєвою відмінністю є моральність - здатність відмовитися від власних інтересів але до самопожертви заради самовдосконалення душі і поведінки. Для її пояснення Т. вводить поняття "вищої душі", джерелом якої є Бог.

[br]

Осн. тв.: "Про природу речей відповідно до їхніх принципів" (1586).

Головаха, Іван Петрович (1916, с Д. ербетовка, Ставропольський край) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т Московського ун-ту (1944). Докт. філософських наук (1969), проф. (1971) В. 1947 - 1956 працював в Ін-ті філософії НАНУ - ст. наук. співр., зав. від. історії філософської та суспільної думки України (1952 - 1955), згодом (1986 - 1988) - пров. наук, співр.-консультантом. Досліджував філософські та соціологічні погляди Шевченка, Лесі України, Франка; історію марксистської думки на Україні; проблеми філософії діалектичного матеріалізму, атеїзму.

[br]

Осн. тв.: "Т.Г.Шевченко і російські революційні демократи 50-60-х рр. XX ст." (1953); "Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі Українки" (1953); "Історичний матеріалізм - наука про закони суспільного розвитку" (1959); "Про матеріалістичне розуміння історії", у співавт. (1975); "Ідейні зв'язки українських і російських революційних демократів", у співавт. (1981); "Філософська думка в Києві", у співавт. (1982); "Історія філософії на Україні". В 2 т., у співавт. (1987).

1) грубий (про одяг, їжу тощо)

2) крупний, крупнозернистий

3) необроблений; шершавий; сирий (про матеріал)

4) нечемний, неввічливий; непоштивий

5) непристойний, вульгарний

6) низького гатунку

* * *

1) грубий

2) крупний, грубозернистий

3) негладкий, шорсткуватий; необроблений; сирий ( про матеріал)

4) грубий; нечемний; непристойний, вульгарний

1) безповоротний; що не підлягає поверненню; одноразової дії

2) що витрачається (про матеріал тощо)

* * *

a; спец.

1) нерівна місцевість; "бур'ян", нерівна частина поля ( гольф)

2) щось грубе на вигляд; щось шорсткувате, нерівне

3) важкий період у житті

4) необробленість, незакінченість, незавершеність

5) необрушений рис

6) хуліган, бешкетник

7) шип ( підкови)

1) нерівний, шорсткуватий; шорсткий; важкопрохідний ( про місцевість)

2) грубий

3) необроблений; неопрацьований; неочищений

4) кошлатий

5) чорновий

6) приблизний

7) грубий; неотесаний, грубуватий; нечемний, брутальний; різкий (нaпp., про відповідь)

8) cл. непристойний

9) галасливий, забіякуватий; буйний; який хуліганить

10) бурхливий ( про море); різкий, рвучкий ( про вітер); суворий ( про клімат)

11) який ріже слух, неприємний

12) терпкий ( про вино)

13) сильний, різкий; грубий

14) важкий, некваліфікований, чорний ( про роботу)

15) важкий, гіркий

16) суворий, позбавлений комфорту ( про життя)

17) гpaм. який вимовляється з придихом ( про звук)

1) робити шорсткуватим, грубим; ставати шорсткуватим; грубіти

2) допускати брутальність ( у розмові); допускати грубіість стосовно супротивника ( футбол)

3) куйовдити, скуйовджувати ( волосся)

4) хвилювати; брижити, вкривати брижами ( про море); хвилюватися, вирувати, бушувати ( про море)

5) підковувати на шипи

6) aвcтpaл. об'їжджати ( коня)

1. м

1) (а wash) миття, умивання

2) (the wash) прання

3) розм. випрана білизна; білизна у пранні

4) помиї; кухонні відходи; бурда

5) прибій; накочування хвилі; шум прибою

6) струмінь за кормою; кільватер; попутний струмінь

7) ав. повітряний потік (за літаком)

8) фіз. завихрення (потоку)

9) примочка; полоскання, туалетна вода

10) заливна смуга берега

11) болото

12) калюжа; мілкий ставок

13) струмок

14) вимивання; ерозія від хвиль

15) яр, балка, байрак

16) амер. каньйон

17) старе річище

18) амер., розм. ковток води (пива)

19) тонкий шар (фарби тощо)

20) рідина; розчин (для обприскування дерев тощо)

21) мийний (миючий) засіб; засіб для миття

22) рідка фарба

23) акварель (картини)

24) геол. наноси; алювій; рослинна земля

25) геол. золотоносний пісок

26) пісок; гравій

27) муст (молоде вино)

2. adj

1) що миється, що переться

2) пральний, мийний, миючий

3) промивальний

3. v

1) мити; обмивати, умивати; промивати

2) митися; вмиватися

3) прати

4) змити, відмити; очистити (морально)

5) пратися (про тканину тощо); витримувати прання; не линяти (під час прання)

6) перен. витримувати критику (випробування)

7) поет. змочувати; кропити, окропити

8) омивати (про море); орошувати; розмивати; обмивати

9) розбиватися (про хвилі); хлюпатися

10) нести; зносити, змивати (водою)

11) заливати (чимсь); покривати тонким шаром

12) білити (стіну)

13) гірн. промивати (руду)

14) гірн. збагачувати (мокрим способом)

15) тасувати (карти)

* * *

1) ( a wash) миття, умивання

2) ( the wash) прання

3) помиї, кухонні покидьки; відходи ( пивоварного заводу); несмачний, розбавлений напій

4) марнослів'я, базікання; переливання з пустого в порожнє

5) ( thewash) прибій; накат хвилі; наганяння води; шум прибою

6) струмінь за кормою, кільватер; попутний струмінь; aв. спутний струмінь, повітряний потік ( за літаком); фiз. завихрення ( потоку)

7) мeд. примочка

8) смуга берега, що заливається; болото; калюжа; дрібний ставок; струмочок

9) розмивши, підмивши (грунти, береги); вимивання; водна ерозія

10) яр, балка; aмep. каньйон; aмep. старе русло річки

11) aмep.; cл. ковток води, пива ( після спиртного)

12) тонкий шар (металу, рідкої фарби)

13) cпeц. рідина, розчин ( для обприскування дерев); миючий засіб

14) рідка фарба, акварель; = wash drawing

15) гeoл. наноси, наносний шар; алювій; шар землі, що змивається; золотовмісний пісок

16) cпeц. муст (молоде вино, що не перебродило); сусло

17) тex. змив

18) eк. фіктивна операція ( wash sale); to come out in the wash розкритися (про що-н. погане); роз'яснитися; улагодитися, утрястися

1) що миється, стирається

2) пральний, миючий

3) cпeц. промивальний

1) мити; обмивати; промивати

2) she washes for a living вона заробляє пранням, вона прачка

3) ( wash away wash down wash off wash out) змити, відмити, відіпрати

4) пратися ( про матерію); не псуватися від прання

5) витримувати критику, випробування; не викликати сумнівів

6) пoeт. змочувати; кропити, окроплювати

7) омивати ( про море); зрошувати ( про річку)

8) ( wash out wash away); розмивати; зносити, змивати; вимивати

9) запивати

10) позбавляти сил, вимотувати

11) відмінити; відкинути

12) провалитися (на випробуванні, іспиті); провалити ( на іспиті); визнати непридатним (до військової служби, польоту)

13) линяти, бліднути ( про фарбу); втрачати свіжість, яскравість

14) ( over) обливати; перекочуватися

15) заливати (чим-н.); покривати тонким шаром

16) гipн. промивати

17) кapт. Тасувати

1) необроблений (про ділянку)

2) непротруєний (про насіння)

3) неоздоблений (про тканину)

* * *

1) c-г. необроблений ( про ділянку)

2) непротравлений ( про насіння)

3) тeкcт. необроблений (про матеріал, тканину)

1. n

1) збірн. скульптура; скульптурна група

2) скульптура

3) скульптор

2. adj

1) скульптурний

2) придатний для скульптурних робіт (про матеріал)

* * *

1) скульптура, скульптурна група; скульптура

2) скульптор

1) скульптурний

2) статуарний, придатний для скульптурних робіт ( про матеріал)

3) величний

4) ставний, відмінної статури